The Приклади особистих заявдуже цінно знайти в Інтернеті, ось 15 Приклади особистих заявyou can download and make it fit according to your requirements.

Personal statements are crucial for various applications, including college admissions, job applications, and graduate school submissions. They provide insights into an applicant’s personality, motivations, and potential contributions to an institution or organization. A strong personal statement should have a clear purpose, highlight unique experiences, and align with the opportunity’s requirements.

Writing a compelling statement requires careful planning and execution, with examples varying depending on the purpose and audience. Analyzing personal statement examples can identify common themes and strategies contributing to its success.

However, common mistakes to avoid include being generic or cliché, focusing too much on achievements rather than personal growth, and neglecting proofreading and editing. Avoiding these mistakes can significantly improve the overall quality of your statement.

Приклади особистих заяв №1

Мій інтерес до науки сягає моїх років у середній школі, де я був відмінним у фізиці, хімії та математиці. Коли я був старшим курсом, я пройшов перший курс обчислення в місцевому коледжі (такий клас поглибленого рівня був недоступний у середній школі) і отримав A. Здавалося цілком логічним, що я продовжу кар’єру електротехніка.

Коли я розпочав свою кар’єру на бакалавраті, я мав нагоду ознайомитись із повним спектром інженерних курсів, усі з яких, як правило, зміцнювали та зміцнювали мій інтенсивний інтерес до інженерії. Я також мав можливість вивчати низку гуманітарних предметів, і вони були приємними та повчальними, надаючи мені новий та інший погляд на світ, у якому ми живемо.

У сфері інженерії я розвинув особливий інтерес до галузі лазерних технологій і навіть проходив аспірантуру з квантової електроніки. Серед приблизно 25 студентів курсу я єдиний студент. Ще один мій особливий інтерес — це електромагнетика, і минулого літа, коли я був технічним асистентом у всесвітньо відомій місцевій лабораторії, я дізнався про її численні практичні застосування, особливо щодо мікросмужкових та проектування антен. Керівництво цієї лабораторії було достатньо вражене моєю роботою, щоб попросити мене повернутися, коли закінчу навчання. Звичайно, мої плани після завершення нинішнього навчання полягають у тому, щоб перейти безпосередньо до дипломної роботи в напрямку магістра наук. Після отримання ступеня магістра я маю намір розпочати роботу над докторською. в електротехніці. Пізніше я хотів би працювати в галузі досліджень і розробок для приватної промисловості. Я вважаю, що саме в дослідженнях і розробках я можу зробити найбільший внесок, використовуючи свій теоретичний досвід і творчі здібності вченого.

Я дуже знаю про чудову репутацію вашої школи, і мої розмови з декількома вашими випускниками поглибили мій інтерес до відвідування. Я знаю, що, окрім вашого чудового викладача, ваша комп’ютерна техніка є однією з найкращих у штаті. Сподіваюся, ви надасте мені привілей продовжити навчання у вашому чудовому закладі.

Приклади особистих заяв №2

Отримавши спеціальність літературознавство (світова література) як студент, я хотів би зосередитися на англійській та американській літературі.

Мене особливо цікавить література дев’ятнадцятого століття, жіноча література, англосаксонська поезія, фольклор і народна література. Мої особисті літературні проекти включали певну комбінацію цих тем. Для усної частини моїх комплексних іспитів я спеціалізувався на романах дев’ятнадцятого століття, написаних і про жінок. Зв’язок між «високою» та народною літературою став темою для мого есе з відзнакою, у якому розглядалося використання Тоні Моррісон класичної, біблійної, африканської та афроамериканської народної традиції у її романі. Я планую далі працювати над цим есе, розглядаючи інші романи Моррісона і, можливо, готуючи статтю, придатну для публікації.

У моїх дослідженнях над докторським ступенем я сподіваюся ближче вивчити зв’язок між високою та народною літературою. Мій молодший курс і приватне вивчення англосаксонської мови та літератури змусили мене замислитися над питанням про те, де пролягає поділ між фольклором, народною літературою та високою літературою. Якщо я буду навчатися у вашій школі, я хотів би відновити вивчення англосаксонської поезії, приділяючи особливу увагу її народним елементам.

Написання віршів також займає важливе місце в моїх академічних і професійних цілях. Я щойно почав надсилати матеріали в менші журнали з певним успіхом і поступово створюю робочий рукопис для колекції. Домінуюча тема цієї збірки спирається на вірші, які спираються на класичні, біблійні та народні традиції, а також на повсякденний досвід, щоб відзначити процес дарування та забирання життя, буквально чи переносно. Моя поезія випливає з мого академічного навчання та впливає на нього. Багато з того, що я читаю і вивчаю, знаходить місце в моїй творчості як предмет. Водночас я вивчаю мистецтво літератури, беручи участь у творчому процесі, експериментуючи з інструментами, якими користувалися інші автори минулого.

З точки зору кар’єри, я бачу себе викладачем літератури, написанням критики та редагуванням чи публікацією віршів. Докторантура була б для мене цінною з кількох причин. По-перше, ваша програма навчання асистента вчителя надасть мені практичний досвід викладання, якого я дуже хочу отримати. Крім того, отримавши ступінь доктора філософії. з англійської та американської літератури сприяв би моїм іншим двом кар’єрним цілям, додавши до моїх навичок, як критичних, так і творчих, у роботі з мовою. Зрештою, однак, я бачу Ph.D. як самоціль, а також як професійна сходинка; Мені подобається вивчати літературу заради неї самої, і я хотів би продовжити навчання на рівні, якого вимагає Ph.D. програма.

Приклади особистих заяв №3

Коли сонце сідало, почався дощ. Вздовж дороги горіли сирени та проблискові маячки біля чорного автомобіля; його було повністю зруйновано. Я був без свідомості, застрягши в машині. Швидка допомога витягла мене та відвезла до лікарні.
Лише наступного дня я нарешті прокинувся і спробував піднятися з ліжка; біль, який я відчував, змусив мене кричати: «Мамо!» Моя мати кинулася в кімнату: «Ешлі, перестань рухатися, ти тільки зробиш це ще більш болючим», — сказала вона. Вираз мого обличчя не показував нічого, крім повної порожнечі. «Що сталося, і чому на мені праща?»

Швидка допомога відвезла мене до лікарні в нашому рідному місті, і через кілька годин вони сказали моїй матері, що мої сканування та тести показали себе добре, одягли на мене перев’язку та відправили додому… поки я був ще не в повній свідомості. Наступного дня я мав повторні візити в сусідньому місті до зовсім інших лікарів. Виявилося, що ступінь моїх травм гірший, ніж нам казали, і мені довелося негайно зробити операцію. Страждання від ускладнень після нещасного випадку було перешкодою, але допомога, отримана в той час і протягом наступних кількох років під час відновлення, змусила мене зрозуміти важливість кваліфікованих лікарів та асистентів лікаря (ПА).

За минулий рік я виріс і навчився навіть більше, ніж я думав, що можу на моїй нинішній посаді асистента за спеціальністю «Нейроотологія». Робота фельдшером протягом останніх двох років була корисним досвідом. Одним із головних пріоритетів моєї посади є дуже детальний опис стану/основної скарги пацієнта під час візиту. Це дозволило мені отримати велику кількість знань про внутрішнє вухо та вестибулярну систему, а також про те, як вони обидва працюють у поєднанні один з одним. Завдяки своїй роботі я можу допомагати пацієнтам, і у відповідь це неймовірне відчуття. Трохи після того, як я почав працювати в клініці, я отримав більшу роль, оскільки навчився виконувати маневр репозиції Canalith для пацієнтів, які страждають на доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення. Після успішного застосування процедур з їхніх емоцій стає зрозуміло, що я позитивно впливаю на повсякденне життя пацієнта. Радісна усмішка на їхніх обличчях одразу скрасить весь мій день.

Зусилля волонтерів, спостереження та післявузівський медичний досвід підтвердили, що немає іншої професії, яку б я більше бажав. Спостерігаючи за спільною роботою команди лікаря та PA в онкологічному центрі Моффіта, я ще більше захоплювався цією посадою. Я був зачарований їхнім партнерством і здатністю PA одночасно працювати незалежно. ПА схвально відгукнувся про можливість навчання та практики за кількома спеціальностями. Упродовж усього мого навчання та досвіду я зрозумів, що моя любов до медицини настільки широка, що я не можу зосередитися лише на одному аспекті медицини. Мене приваблює знання того, що я маю можливість випробувати практично будь-яку спеціальність, а можливість лікувати та діагностувати пацієнтів замість того, щоб стояти на задньому плані й спостерігати, принесла б мені велике задоволення.

Постійно борючись із невдачами, пов’язаними з нещасним випадком, соціально-економічний статус змусив мене працювати повний робочий день, намагаючись здобути освіту. Наслідки цих труднощів привели до неякісних оцінок на першому та другому курсах. Коли мене прийняли в Університет Південної Флориди, мені вдалося виконати всі вимоги PA, завдяки чому я значно покращив свої знання, створивши тенденцію до зростання середнього балу після закінчення навчання. Завдяки своєму успіху я зрозумів, що пішов уперед від того, що, як я думав, триматиме мене назавжди; мій нещасний випадок тепер лише мотивація для майбутніх перешкод.

Маючи кар’єру PA, я знаю, що моя відповідь на питання «як пройшов твій день» завжди буде: «життя зміниться». У моїй роботі мені пощастило змінити життя таким же чином, як PA, яким я прагну бути, і це те, що мене рухає. Я сповнений рішучості і ніколи не відмовлюся від цієї мрії, цілі та мети життя. Окрім моїх кваліфікацій на папері, мені сказали, що я співчутлива, доброзичлива та сильна жінка. Роки з сьогоднішнього дня, через мій ріст і досвід роботи в якості PA, я буду еволюціонувати, щоб стати зразком для наслідування для когось із такими ж якостями та професійними цілями, як я сьогодні. Я вибрав PA, тому що люблю працювати в команді. Допомагаючи іншим, я відчуваю, що у мене є мета, і немає іншої професії, якою я хотів би займатися. Вступ до поважної програми – це не початок і не кінець… це наступний крок мого шляху, щоб стати відображенням яким я захоплююся.

Приклади особистих заяв №4

У трирічного хлопчика важкий синусит, внаслідок якого опухли повіки правого ока та піднялася температура. Його мати починає хвилюватися, тому що всі спеціалісти, яких вона відвідувала, не змогли полегшити симптоми її дитини. Минуло три дні, і вона в іншій лікарні чекає ще одного спеціаліста. Поки мати сидить у приймальні, лікар, що проходить повз, помічає її сина і вигукує: «Я можу допомогти цьому хлопчику». Після короткого огляду лікар повідомляє матері, що у її сина інфікована пазуха. Синусу хлопчика дренують і йому дають антибіотики для лікування інфекції. Мати зітхає з полегшенням; Симптоми її сина нарешті зменшилися.

Я була хворою дитиною в тій історії. Це один із моїх найперших спогадів; це було з того часу, коли я жив в Україні. Я досі дивуюся, як такий простий діагноз був пропущений кількома лікарями; можливо, це був приклад неадекватної підготовки медичних працівників в Україні після холодної війни. Причина, чому я досі пам’ятаю ту зустріч, — це біль і дискомфорт від дренування носових пазух. Я був у свідомості під час процедури, і моїй матері довелося стримувати мене, поки лікар дренував мої пазухи. Я пам’ятаю, що дренування моїх пазух було настільки нестерпним, що я сказала лікареві: «Коли я виросту, я стану лікарем, і я зможу це зробити з тобою!» Згадуючи той досвід, я досі кажу собі, що хотів би працювати в галузі охорони здоров’я, але мої наміри вже не мстиві.

Дослідивши різні професії в галузі охорони здоров’я, я зрозумів, що помічник лікаря – це те, що мені підходить. У мене є кілька причин продовжити кар’єру PA. По-перше, професія PA має світле майбутнє; за даними Бюро статистики праці, планується, що з 2024 по 2024 рік зайнятість асистентів лікарів зросте на 38 відсотків. По-друге, мене приваблює гнучкість цієї професії; Я хотів би створити еклектичний репертуар досвіду та навичок, коли мова йде про надання медичної допомоги. По-третє, я зможу працювати автономно та співпрацювати з командою охорони здоров’я, щоб діагностувати та лікувати людей. Четверта і найважливіша причина полягає в тому, що я міг би безпосередньо впливати на людей позитивним чином. Працюючи в службах догляду на дому, кілька людей сказали мені, що вони віддають перевагу ПА, а не лікарям, оскільки асистенти лікаря можуть не поспішати, щоб ефективно спілкуватися зі своїми пацієнтами.

Я знаю, що для того, щоб стати асистентом лікаря, необхідно мати академічні досягнення, тому я хотів би знайти час, щоб пояснити розбіжності в моїй стенограмі. На першому та другому курсах мої оцінки були невисокими, і цьому немає виправдання. У перші два роки навчання в коледжі мене більше хвилювало спілкування, ніж наука. Я вирішив проводити більшу частину свого часу на вечірках, і через це мої оцінки постраждали. Хоча мені було дуже весело, я зрозумів, що веселощі не триватимуть вічно. Я знав, що для здійснення своєї мрії працювати в охороні здоров’я мені доведеться змінити свій спосіб життя. Починаючи з молодшого року, я зробив школу своїм пріоритетом, і мої оцінки помітно покращилися. Мої оцінки за другі два роки моєї кар’єри в коледжі є відображенням мене як зацікавленого студента. Я й надалі прагнутиму досягти своєї кінцевої мети — стати асистентом лікаря, тому що я з нетерпінням чекаю, коли вперше стурбована мати прийде до лікарні зі своєю хворою дитиною, і я зможу сказати: «Я можу допомогти цьому хлопчику!»

Приклади особистих заяв №5

Повністю перередагував свій PS. Ця тяга здається набагато сильнішою. Будь ласка, дайте мені знати, що ви думаєте. Спасибі.

«Два найважливіших дні у вашому житті — це день, коли ви народилися, і день, коли ви дізналися, чому». Ця цитата з Марка Твена спадає на думку, коли я описую, чому я прагну стати асистентом лікаря. Шлях до пошуку свого професійного «чому» може бути важким, інколи він може змусити людину заспокоїтися та зовсім відмовитися від цього шляху, але в інших випадках, у випадках багатьох людей, які щиро люблять те, що вони роблять, це вимагає постійного самоперегляду. розмірковування, віра та непохитна рішучість продовжувати. На початку моєї академічної кар’єри мені не вистачило зрілості, щоб зрозуміти цю концепцію, я не був відданий процесу навчання та не мав внутрішньої мотивації присвятити себе цьому. Я знав, що хочу кар’єру в галузі медицини, але на складні запитання про те, чому, я міг дати лише загальну відповідь: «Тому що я хочу допомагати людям». Цієї причини було недостатньо, мені потрібно було щось більше, щось, що могло б спонукати мене працювати в нічні зміни, а потім відразу йти до школи, щось, що могло б підштовхнути мене перездати курси та отримати ступінь магістра. Щоб знайти це «чому», я стала дитиною, ставлячи багато запитань, більшість із яких починалася з «чому». Чому для мене було важливо допомагати людям через медицину? Чому не тренер, лікар чи медсестра? Чому нічого іншого?

Завдяки цій мандрівці, яку я почав чотири роки тому, я дізнався, що індивідуальне «чому» — це місце, де чиїсь захоплення та навички відповідають потребам спільноти, і оскільки я познайомився з багатьма аспектами здоров’я, я відкрив для себе свою пристрасть для фітнесу та здоров’я є основою мого «чому». День, коли я дізнався, що це «чому» виникло непомітно, з простого, але глибокого вирізку зі статті, який сьогодні залишається на моїй стіні. Доктор Роберт Батлер описав «чудо-пігулку», яка може запобігти та лікувати багато хвороб, але, що важливіше, продовжити тривалість і якість життя. Ліки були фізичними вправами, і, як він припустив, «якби їх можна було запакувати в таблетку, то це були б найбільш широко прописувані та найкорисніші ліки в країні». З цих слів почало формуватися моє «чому», я почав задаватися питанням, що могло б трапитися з нашою системою охорони здоров’я, якби наголошували на профілактиці, а людям давали вказівки та втручання, необхідні не лише для вирішення проблем зі здоров’ям, але й для того, щоб жити здоровішим життям. Мені було цікаво, що я можу зробити, щоб стати частиною рішення, як я можу відіграти роль у наданні допомоги, яка враховує численні впливи та численні методи лікування та профілактики захворювань, а також виступає за оптимальне здоров’я та благополуччя.

З нещодавніми реформами охорони здоров’я я вважав, що система, яка наголошує на профілактиці, може стати актуальною, і коли багато людей отримають до неї доступ, знадобиться кращий постачальник. На мій погляд, постачальники послуг розуміють роль харчування, фізичної форми та модифікації поведінки для здоров’я. Постачальники, які розуміють, що лікувальні або паліативні методи, які чекають, поки пацієнти захворіють, у багатьох випадках неможливо відновити, перш ніж втручатися, більше не можуть бути стандартною практикою. Від стажування з тренерами та інструкторами з оздоровлення в центрах охорони здоров’я до роботи з медсестрами та технічними спеціалістами в лікарні, до спостереження за PA та лікарями під час обходів або в клініках, які не обслуговуються, я не лише отримав цінний досвід, але й зміг побачити, що робить кожну професію чудовою. У кожній професії є аспекти, які мене цікавлять, але коли я досліджував і аналізував кожну з цих кар’єр, вибираючи частини, де я виявив, що мої найкращі навички поєднуються з тим, чим я захоплений, я опинився на порозі кар’єри асистента лікаря.

Працюючи у лікарні Флориди, я насолоджуюся командними зусиллями, які, як я зрозумів, є вкрай необхідними для надання якісної медичної допомоги. Мені дуже подобається спілкуватися з пацієнтами та працювати в спільнотах, де англійська може не бути основною мовою, але змушує вас піти та навчитися ставати кращим опікуном. Я точно дізнався, де моє «чому». Це професія, яка зосереджена на цій командній роботі, вона зосереджена на пацієнті та довірі між лікарем і командою охорони здоров’я, а не на страхуванні, управлінні чи бізнесі медицини. Це професія, мета якої полягає в покращенні та розширенні нашої системи охорони здоров’я, галузі, яка має здатність не лише діагностувати та лікувати хвороби, але й сподіватися на зміцнення здоров’я через освіту. Це професія, де я можу навчатися все життя, де стагнація навіть неможлива, з багатьма спеціальностями, за якими я можу навчитися. Найважливіше – це кар’єра, роль якої в цій системі охорони здоров’я, що розвивається, закарбована як провідна лінія її надання, ключ до інтеграції здоров’я та медицини для боротьби з хворобами та їх запобігання. Шлях до цього висновку був нелегким, але я вдячний, тому що моє «чому» тепер просте й безпомилкове. Мене призначили на цій землі, щоб служити, навчати та пропагувати здоров’я за допомогою медицини в якості помічника лікаря. Підводячи підсумок, моє «чому» стало моїм улюбленим запитанням.

Приклади особистих заяв №6

Найлегше рішення, яке я коли-небудь приймав, — це вибір грати у футбол, коли мені було сім років. Через п’ятнадцять років, закінчивши чотири курси університетського футбольного факультету Дивізіону I, я прийняв найважче рішення у своєму житті. Знаючи, що я не збираюся грати за жіночу національну збірну США, мені довелося здійснити іншу мрію. Влітку після закінчення коледжу я перейшов з футболу на тренерську роботу, придумуючи, яку кар’єру продовжити. На одному з перших тренувань, які я тренував, я був свідком того, як дівчина зачепилася сіткою і вдарилася головою об стовп. Мої інстинкти підказували мені підбігти і допомогти. Я порадив одному з батьків зателефонувати 9-1-1, поки я перевірю, чи дівчина напоготові. Вона приходила і втрачала свідомість близько двох хвилин, перш ніж змогла поглянути на мене й назвати своє ім’я. Я поговорив з нею, щоб не дати їй спати, доки не прибудуть парамедики. Навіть поки медики оглядали її, вона не хотіла, щоб я пішов. Я тримав її за руку, поки не настав час її транспортувати. У той момент я зрозумів, що моє покликання — допомагати іншим.

У той же час, коли я почав працювати тренером, я почав працювати волонтером у медичному центрі Los Angeles Harbor-UCLA. Я спостерігав за лікарями швидкої допомоги, лікарями-ортопедами та лікарями загальної практики. Зрозуміло, що моя спортивна кар’єра привернула мене до ортопедії. Я проводив більшу частину свого часу, спостерігаючи за тим, як лікарі, асистенти лікаря (ПА), медсестри та техніки взаємодіяли з пацієнтами. Подібно до футболу, командна робота є ключовим компонентом догляду за пацієнтами. Я був вражений тим, наскільки гладким був процес підготовки до пацієнта з травмою у відділенні швидкої допомоги. Це було не так хаотично, як я очікував. У центрі зв’язку травматологію повідомили, що їде 79-річна пацієнтка з травмою голови. Звідти травматологічна бригада підготувала кімнату для пацієнта. Коли пацієнт прийшов, це було наче дивитися добре відрепетировану виставу. Кожен член команди знав свою роль і виконував її бездоганно, незважаючи на напружену ситуацію. У той момент я відчув той самий викид адреналіну, що й під час моїх футбольних ігор, і зрозумів, що маю продовжити кар’єру в галузі медицини. Хоча мені представили ідею стати ПА, мої очі були націлені на те, щоб стати лікарем. Отже, я подав документи в медичну школу.

Після того, як мені відмовили в медичній школі, я знову обмірковував подачу заявки. Після спостереження за PA в Harbor-UCLA я дослідив, як стати PA. Найбільше мене вразила гнучкість PA, яка дозволяє працювати за різними медичними спеціальностями. Крім того, в ортопедичному відділенні я помітив, що ПА мають більше часу для обговорення з пацієнтами варіантів реабілітації та профілактики інфекцій після операцій. Цей тип догляду за пацієнтами більше нагадував те, що я хотів робити. Отже, моїм наступним кроком було стати техніком екстреної медичної допомоги (EMT), щоб виконати вимоги щодо досвіду роботи для моєї заявки на PA.

Робота медичним працівником виявилася більш значущою, ніж просто передумова до школи PA. Незалежно від того, чи були скарги медичними чи травматичними, ці пацієнти зустрілися зі мною в найгірший день у своєму житті. Один із наших викликів був іспаномовним пацієнтом, який скаржився на біль у лівому коліні. Оскільки я був єдиним іспаномовним на місці події, я перекладав для парамедиків. Медики прийшли до висновку, що пацієнта можна транспортувати до лікарні код 2, без спостереження фельдшера, без вогників і сирен, оскільки це був локалізований біль у коліні. Дорогою до лікарні я помітив неприємний запах від пацієнта. Раптом пацієнт перестав реагувати, тому ми модернізували наш транспорт і використали світло й сирени, щоб дістатися туди швидше. Коли ми приїхали, пацієнт почав підходити. Сортувальна медсестра підійшла до нас і також помітила неприємний запах. Медсестра змусила нас відразу покласти пацієнта в ліжко і сказала, що у пацієнта може бути сепсис. Я подумав, а де? Пізніше того ж дня ми оглянули пацієнтку і з’ясували, що вона була на останніх стадіях раку молочної залози. На сцені вона не згадала про відкриті рани, які вона ретельно замотала на своїх грудях, тому що це не було її головною скаргою. Вона також не згадувала про це як частину своєї відповідної історії хвороби. Її коліно боліло через остеопороз через метастази ракових клітин у її кістки. Цей дзвінок завжди запам’ятався мені, тому що він дав мені зрозуміти, що я хочу мати можливість діагностувати та лікувати пацієнтів. Як ПА я міг би зробити і те, і інше.

Увесь мій життєвий досвід привів мене до розуміння того, що я хочу стати частиною медичної команди в якості асистента лікаря. Можливість вивчати різні медичні спеціальності, діагностику та лікування дозволила б мені пройти повне коло догляду за пацієнтами. Наскільки я люблю долікарняну допомогу, я завжди хотів зробити більше. Отримавши можливість, я, як ПА, візьму на себе виклики догляду за пацієнтами в лікарняних умовах і з нетерпінням чекаю, що зможу пройти з усіма моїми пацієнтами до кінця їх догляду.

Приклади особистих заяв №7

До мене в зал прийшла молода весела волейболістка зі скаргами на біль у спині в міжсезоння. Через два тижні вона померла від лейкемії. Через два роки у її брата, колишнього чемпіона штату з футболу, діагностували інший тип лейкемії. Він важко боровся протягом року, але він теж піддався тій самій хворобі, яка забрала життя його маленької сестри. Дівчина на другому курсі середньої школи звернулася до мене за порадою, оскільки її хвилювала маленька шишка на спині. Через кілька тижнів спостереження вона повернулася зі скаргами на біль у спині разом зі збільшенням розміру початкової шишки. Визнаючи, що це виходить за межі мого досвіду, я направив її до педіатра, який потім порекомендував їй звернутися до іншого спеціаліста. Після ретельного обстеження їй поставили діагноз: лімфома Ходжкіна IV стадії. Після того, як нещодавно ми мали справу з втратою двох молодих спортсменів, ця новина була шокуючою. На щастя, протягом наступних півтора року ця молода дівчина встигла боротися з раком і перемогти його, щоб закінчити останній курс і пройти по сцені на випускному разом зі своїми однокласниками. Я був у захваті від неї, але почав розмірковувати про обмеження моєї посади спортивного тренера. Ці події також спонукали мене оцінити своє життя, кар’єру та цілі. Я відчував себе змушеним дослідити свої варіанти. Зробивши це, я вирішив розширити свої знання та збільшити свою здатність служити іншим, і вирішив, що правильний шлях для мене — стати асистентом лікаря.

Протягом моєї кар’єри спортивного тренера я мав привілей працювати в різних місцях. До них відносяться лікарня невідкладної допомоги, яка працює з післяопераційними пацієнтами; кабінет сімейної практики та спортивної медицини, що проводить первинні оцінки; амбулаторія, яка працює з реабілітаторами; кабінет хірурга-ортопеда, супроводження відвідувань пацієнтів та операцій; і багато університетів і середніх шкіл, які працюють із різноманітними спортивними травмами. Мій досвід у цих різноманітних умовах показав мені потребу в усіх ступенях медичного персоналу. Кожне поле має своє призначення в належному догляді за пацієнтом. Як спортивний тренер я бачив низку травм, які міг діагностувати та лікувати сам. Але завжди мені доводилося звертатися до лікаря команди з тими, що змушували мене відчувати, що я можу допомогти ще більше. Як помічник лікаря, я володію знаннями та навичками, необхідними для діагностики та надання необхідної допомоги своїм пацієнтам.

Моя посада спортивного тренера середньої школи дозволяє мені знайомитися з усіма спортсменами, однак, щоб бути ще більш ефективним, я залучаюся до спільноти школи та прагну дізнатися більше про людей, з якими я працюю. Останні три роки я замінюю вчителя молодшої та старшої школи. Я також був волонтером для багатьох заходів, які школа проводить для учнів, включаючи шкільні танці, громадську програму профілактики алкоголю під назвою «Кожні 15 хвилин» і щорічні ретрити для молодших і старших, які передбачають справжній досвід спілкування для всіх учасників. Розвиток змістовних стосунків зі студентами підвищує мою ефективність, відкриваючи лінії спілкування та зміцнюючи довіру. Я твердо переконаний, що пацієнт буде відкрито говорити про власний недолік, включаючи травму, лише з кимось, з ким він або вона відчуває себе комфортно. Я щиро хочу бути цією людиною для моїх спортсменів зараз, і для моїх пацієнтів у майбутньому.

Різноманітні травми, хвороби та хвороби, з якими я зіткнувся як спортивний тренер, дали мені безліч чудових вражень. Я був свідком і трагедії, і тріумфу зі своїми спортсменами та тренерами, на полі чи корті та поза ним. Більшість травм були незначними в довгостроковій перспективі, навіть для тих, хто відчуває біль в даний момент. Вони знають, що одужають, прогресуватимуть у своєму спорті та продовжуватимуть свій шлях у житті. Боротися за державні чемпіонати та вигравати це добре, але в цьому житті, яким ми живемо, є набагато важливіші проблеми. Я був свідком забирання молодих життів і тих, хто невпинно боровся, щоб подолати всі перешкоди, і саме ці люди змінили мій погляд на медицину, як я бачу себе та своє майбутнє у світі медицини. Ці люди збагатили моє життя, заволоділи моїм серцем і розумом, спонукаючи мене рухатися вперед. "Продовжуй. Продовжувати боротьбу. Продовжуйте боротися». Потужний девіз нашого баскетбольного тренера, який живе з пізньою стадією муковісцидозу, став для мене значним стимулом. Йому сказали, що він проживе набагато коротше і менш задовільне життя, але він ніколи не піддавався своєму діагнозу. Він зробив своє життя таким, яким хотів його бачити, подолавши багато перешкод і здійснивши свої мрії. Бачити, як він бореться за кожен день свого життя, справило на мене величезний вплив. Я знаю, що настав час боротися за те, що я хочу, і продовжувати рухатися вперед.

Приклади особистих заяв №8

Я був би дуже вдячний, якби хтось сказав мені, чи правильно я влучив у своє есе!

Двері відчинилися й грюкнули об сусідню стіну. У кімнаті було темно, і все, що я міг розрізнити, — це фігури, галас та дитячий плач. Коли мої очі звикли до різкого контрасту темряви від палючого сонця надворі, я попрямував до стійки. «Увійдіть», — сказав голос, і я подивився вниз і побачив розжовану шпильку та купу розірваних шматків паперу, на яких я написав своє ім’я та дату народження. Знову пролунав голос: «Сідайте; ми передзвонимо тобі, коли будемо готові». Я обернувся й побачив кімнату, не більшу за двокімнатну квартиру, повну молодих жінок і дітей різного віку. Я сів і чекав своєї черги, щоб мене побачили в місцевому відділі охорони здоров’я.

Будучи підлітком без медичного страхування, я на власні очі бачив попит на постачальників, які можуть запропонувати доступну медичну допомогу. Мій досвід у місцевому департаменті охорони здоров’я змусив мене боятися йти, ніколи не знаючи, чи зустрінуся знову з тим самим постачальником. Як і багато інших у моїй ситуації, я просто перестав ходити. Після цього досвіду я зрозумів, що хочу бути стабільністю для знедолених і фінансово обтяжених.

Я розпочав свою роботу в охороні здоров’я як технік аптеки. Саме ця робота зміцнила мої інтереси до медицини. Саме це відкриття також показало мені, що постачальники первинної медичної допомоги відіграють величезну роль у системі охорони здоров’я. Проте лише після того, як я почав працювати у відділенні невідкладної допомоги моїй місцевій лікарні, я зрозумів, наскільки важливою є ця роль; пацієнти годинами сидять, щоб їх оглянути через лихоманку та головний біль, тому що у них немає іншого варіанту медичної допомоги.

Ці спостереження підштовхнули мене продовжити займатися медициною. Переїхавши додому, щоб продовжити цю кар’єру, я пройшов шлях від секретаря підрозділу до техніка з догляду за пацієнтами, де я отримав свій перший практичний досвід роботи з пацієнтами. Я пам’ятаю конкретний випадок, коли, коли я допомагав пацієнтці сходити в туалет, вона почала потіти та скаржитися на затуманення зору. Я негайно викликав когось, щоб я міг перевірити рівень цукру в її крові; це було 37 мг/дл. З медсестрою поруч зі мною ми безпечно доставили пані Кей до ліжка та почали лікувати її внутрішньовенним введенням глюкози. Я був дуже схвильований і пишався собою за те, що розпізнав симптоми та зміг відреагувати без вагань. Саме в такі моменти я розумію, що я хочу не тільки лікувати пацієнтів, а й діагностувати хвороби.

Після тісної співпраці з багатьма постачальниками послуг охорони здоров’я протягом майже десяти років ніхто не виділявся мені так, як Майк, асистент лікаря у відділенні кардіоторакальної хірургії. Я бачив, як він витрачав додатковий час, щоб розглянути всі ліки, які приймав пацієнт, не лише для того, щоб переконатися у відсутності лікарської взаємодії, але й для того, щоб пояснити та записати застосування кожного з них, коли вони повернуться додому. Коли цей пацієнт потребує поповнення, замість того, щоб просити «маленьку блакитну пігулку», він впевнено попросить ліки від артеріального тиску. Розуміння цих проблем і час для їх вирішення шляхом навчання пацієнтів і підтримки можуть значно покращити якість життя людей у наших громадах. ПА допомагають реалізувати цю ідею профілактичної медицини над епізодичною допомогою в команді.

Командна система догляду дуже важлива для мене. Після смерті мого двоюрідного брата я зрозумів цінність надійної мережі підтримки. Біль втрати мого найкращого друга та особисте розчарування, яке я відчув після провалу двох семестрів, ускладнили мені впевнене продовження кар’єрного шляху. Однак завдяки підтримці та довірі моїх однолітків, подібно до ПА у їхній практиці, я зміг просуватися вперед і подолати ці випробування. Мене навчили керувати стресом і рішучість у цих труднощах, і вони допоможуть мені, коли я намагатимусь розвивати цю складну та розвиваючу кар’єру PA.

Завдяки своїй професійній підготовці в галузі медицини я добре розумію та ціную роль кожного в охороні здоров’я. Ми походимо з різних професій і досвіду, що дозволяє нам інтегруватися разом і зрештою надавати кращий догляд за пацієнтами. Я впевнений у своїй здатності застосувати свої навички у навчанні, а також у майбутній практиці та стати успішним PA. Я також впевнений у своїй здатності спілкуватися та допомагати усунути прогалину в доступній медичній допомозі як постачальник первинної медичної допомоги.

Приклади особистих заяв №9

«У мене болить груди». Будь-хто в галузі медицини знає, що це твердження, від якого не можна просто відмахнутися. Мері була пацієнткою, яку ми привозили на діаліз і з нього тричі на тиждень. У молодому віці 88 років її розум починав йти, і її анамнез CVA зробив її геміплегією, залежною від нас у транспортуванні. Мері дивилася крізь нас і продовжувала розмови зі своїм покійним чоловіком, наполягала на тому, що на неї поливали дощ, коли вона була в машині швидкої допомоги, і змушувала нас робити те, чого ми б ніколи не подумали для іншого пацієнта, тобто поправляти подушки абсурдну кількість разів і тримати її м’яка рука в повітрі протягом усього 40-хвилинного транспортування, залишаючи вас без повної ПЛР. Але це була Мері, і Мері займала особливе місце в наших серцях лише через чисте бажання бодай трохи догодити їй – ніколи не вдалось, можу додати. Марія скаржилася на все, але водночас ні на що. Отже, того четверга вдень, коли вона безтурботно заявила, що відчуває біль у грудях, це викликало тривогу. Зі стажером на борту команда з трьох чоловік вирішила доставити пацієнта до відділення невідкладної допомоги за три милі вище по дорозі, а не чекати на БАС. Я подзвонив, звичайно, це була Мері, і вона була моєю пацієнткою. Життєві показники стабільні, утруднене дихання та інші симптоми пацієнт заперечує. Протягом двох хвилин транспортування я викликав у звіті під завивання сирен «історію CVA та… CVA. Мері подивись на мене. Підвищена опущеність обличчя; ввімкніть тривогу, заїжджайте зараз». У Мері завжди було опущене обличчя, невиразність і слабкість лівого боку, але це було гірше. Я брав її щотижня протягом шести місяців, але цього разу я сидів з правого боку. Ми відвезли її прямо на КТ, і з тих пір я її не бачив. Мері була моєю пацієнткою, і всі це знали.

Ми постійно чуємо, що «життя надто коротке», але скільки людей було на сцені після того, як розбита горем мати перекинулася на свою чотиримісячну дитину, а ви працюєте з цією дитиною, як зі своєю власною, знаючи, що вона надто довго лежить. . Як постачальник медичних послуг, у вас є ті пацієнти, які роблять все це того варте; Це нагадує вам, чому ви постійно повертаєтеся до MVAs, ампутацій, передозувань, трирічної дитини з рибальським гачком в оці, 2-річної дитини вниз по сходах, пацієнта з хворобою Альцгеймера, який не розуміє, чому його прив’язали до носилок. , 302, який дістає пістолет, хворий на рак підшлункової залози, який рве кров’ю на вас, поки ви сидите на сходах, і ви нічого не можете з цим зробити, поки не спуститеся ще двома сходами. Моя швидка допомога - це мій офіс. EMS дав мені більше досвіду, надії та розчарування, ніж я міг коли-небудь побажати, будучи студентом. Це лише підживило моє бажання розвиватися в галузі медицини.

«Змагання – це левова боротьба. Тож підніміть підборіддя, розставте плечі назад, ходіть гордо, трохи попрійте. Не зализуйте рани. Святкуйте їх. Шрами, які ви носите, є ознакою конкурента. Ви берете участь у левовому бою. Те, що ти не виграв, не означає, що ти не вмієш ревти». Незліченні години прокрастинації, переглядаючи медичні неточності в «Анатомії Ґрея», захоплюючі візуальні ефекти в «House MD» і гострі відчуття від «Швидкої допомоги», як ніщо інше, дали мені надію. Сподіваюсь, що хтось побачить мій посередній середній бал і стенограму бакалаврату та надасть мені другий шанс, якого я знаю, що заслуговую. Я довів свої здібності та мотивацію в середній школі та останніх двох курсах коледжу, коли переорієнтував свої цілі та план. Я готовий, підготовлений і бажаю зробити все можливе, щоб досягти свого прагнення забезпечити найякісніший догляд, на який я здатний. Якщо ви зараз не готові повірити в мене, я зроблю все можливе, щоб досягти цього моменту, будь то перездача занять або вкладення ще 40 000 доларів у мою освіту, щоб досягти успіху в програмі після бакалавра. Після багатьох років роботи в медицині я нарешті знайшов ту, яку хотів, і моє бажання жити та вчитися було сильнішим як ніколи.

Приклади особистих заяв №10

З тих пір я переробив свій нарис і хотів би, щоб другий примірник був розглянутий, якщо це можливо. Я перевищив обмеження приблизно на 150 символів, і я не знаю, що і де вирізати. Я також працюю над тим, щоб передати повідомлення про те, чому я хочу бути PA і що я можу запропонувати унікального. Будемо дуже вдячні за будь-яку допомогу!

Я засвоїв багато важливих уроків, спостерігаючи за помічником лікаря у відділенні невідкладної допомоги цього літа: завжди очищайте власні гострі предмети, спілкуйтеся з іншими працівниками швидкої допомоги, щоб ефективно працювати як команда, ніколи не говоріть про те, який «тихий» день є, і що тепла ковдра та посмішка відіграють важливу роль у догляді за пацієнтами. Найважливіше те, що я дізнався, як мені подобається щодня приходити до лікарні, я радий спілкуватися з різноманітними пацієнтами та мати позитивний вплив, навіть незначний, на їхній досвід лікування. Дослідження в травматологічному центрі рівня II надали мені можливість розвинути власну особисту філософію щодо догляду за пацієнтами, а також сприяли моєму бажанню продовжити кар’єру спеціаліста в цій галузі. Однак моє найбільше натхнення стати PA почалося задовго до того, як я коли-небудь був у лікарні, але з чогось набагато ближчого до дому.

Було літо перед моїм останнім роком у Маямі, коли я отримав повідомлення від тата. Він хворів кілька тижнів і, нарешті, пішов до лікарні на звичайний аналіз крові. Раніше візити до лікаря були для нього рідкістю, оскільки він лікар швидкої допомоги і, здається, ніколи не хворів. Коли прийшли результати, його негайно госпіталізували до головного кампусу клініки Клівленда. Він сказав мені, що з ним усе гаразд, і не хвилюйся, і весь час жартував про те, щоб отримати кімнату з індіанцями, тож я йому повірив. Наступного ранку його аналізи повернулися – у нього був гострий лімфобластний лейкоз. Його перші тридцять днів звичайної хіміотерапії у великому обсязі були перервані, коли він заразився інфекцією та призвела до повної відмови органів. Він пробув у відділенні інтенсивної терапії приблизно два місяці, протягом яких він входив у коматозний стан і виходив із нього, і його, за його словами, «відвідували всі спеціалісти, крім гінекологів». Коли він нарешті прийшов до тями після двох тижнів діалізу, він був настільки слабким, що не міг самостійно сидіти, тому провів ще два місяці в стаціонарному реабілітаційному закладі, перш ніж йому нарешті дозволили повернутися додому напередодні Різдва.

Це був найкращий подарунок, про який могла побажати дівчина, але не без труднощів. Він був ще дуже слабкий і прикутий до інвалідного візка. Йому доводилося приймати жмені таблеток кілька разів на день, і йому потрібно було перевіряти рівень цукру в крові перед кожним прийомом їжі через стероїди. Будинок доводилося регулярно мити зверху вниз через низький рівень нейтрофілів. Коли я був молодшим і моя мати перенесла два інсульти, мій батько був тим, хто зберіг нашу сім’ю разом. Наш перевернутий світ був схожий на кошмар. Я навчився робити пальці та ін’єкції інсуліну акуратно, щоб не поранити його тонку, як папір, шкіру. Я навчив його, як промити його лінію PICC, коли вона забивається (цей трюк я навчився з власного досвіду застосування внутрішньовенних антибіотиків для лікування остеомієліту рік тому). Коли він почав ходити, я навчився блокувати його коліна руками, щоб він не впав занадто далеко вперед після того, як втратив більшу частину своєї пропріорецепції та моторного контролю через периферичну нейропатію.

Переді мною стояв важкий вибір: повернутися до школи й продовжити навчання, або залишитися вдома й допомагати мамі. Я залишався в Клівленді стільки, скільки міг, але зрештою повернувся до школи за день до початку весняного семестру. Я продовжував приходити додому так часто, як міг. Наш графік був не єдиним, що змінилося – оскільки мій батько не міг працювати, наш спосіб життя значно змінився через фінансову напругу через лікарняні рахунки. Тепер ми думали про легкий доступ скрізь, де б ми подорожували, щоб переконатися, що це безпечно для його інвалідного візка. Одного вечора мама зізналася, що ніколи не проводила стільки часу з моїм батьком за весь час їхнього шлюбу. Рак – це не лише фізична боротьба, але й безліч битв, які супроводжують діагноз. Сильна стійкість зі своєю родиною через усі ці перешкоди допомогла мені виробити комплексну та унікальну точку зору на виклики, які викликають проблеми зі здоров’ям у пацієнтів та їхніх родин.

З тих пір мій батько повернувся на роботу в швидку допомогу і продовжує зустрічати пацієнтів з посмішкою, вдячний за те, що він живий і здоровий, щоб займатися медициною. Ще до того, як батько захворів, я теж закохався в медицину. З дитинства я ставив під сумнів навколишній світ із жагою відповідей, яка ніколи не слабшала. Коли я вивчав системи організму в анатомії та фізіології, я дивився на хвороби та травми як на загадку, що чекає свого вирішення. Коли я піклувався про свого тата, він сказав мені, що я повинен заглянути в школу PA. Він сказав: «Якщо ви любите медицину і дійсно хочете проводити час з пацієнтами, станьте асистентом лікаря». Під час мого спостереження у відділенні надзвичайних ситуацій я переконався, що це правда. Поки лікарі перехоплюють телефонні дзвінки спеціалістів і складають довгі нотатки, спеціалісти спеціалістів перебувають у кімнаті з пацієнтами, перевіряючи симптоми або зашиваючи рвані рани, інформуючи пацієнта та заспокоюючи його, щоб зменшити рівень стресу. Позитивний вплив на досвід догляду за пацієнтами відчутний. Я хочу застосувати те саме співчуття та розуміння, яких я набув під час досвіду своєї сім’ї та під час спостереження у відділенні невідкладної допомоги, щоб покращити чиєсь здоров’я.

Приклади особистих заяв №11

«Незалежно від того, знаєте ви це чи ні, у вас є сила вплинути на життя кожного, кого ви зустрінете, і зробити їхній день трішки кращим». Одного разу я чув, як жителька на ім’я Мері втішала свою ровесницю, яка почувалася непотрібною, цією маленькою порадою. Мері прожила в лютеранському домі близько 5 років. У неї була найтепліша усмішка, яка розпливалася по її обличчю і, здавалося, розповідала історію. Це була посмішка, яка нагадала мені ту добру посмішку, якою була колись моя бабуся. Пам’ятаю, я подумав, що ця жінка справді вразила мене і, здається, мала неймовірну здатність втішати інших. Мері була безкорисливою, співчутливою жінкою, якою я дуже захоплювався. Одного разу я дізнався, що Мері впала, намагаючись перейти в душ, пошкодила руку і вдарилася головою. Цей випадок, а за ним ще більше проблем зі здоров’ям, здавалося, поклали початок її погіршенню орієнтації та здібностей. Мері перевели на постільний режим, повільно почав втрачати апетит і почалися болі. Наступні кілька місяців я був щасливий, коли мені доручили піклуватися про Мері, тому що твердження, свідком якого я був, справді ожило. Про Мері не завжди добре піклувалися, і в останні дні її перебування не відвідувала родина. Багато разів я намагався зареєструватися, щоб забезпечити їй комфорт, сидіти з нею у вільний час або дорікати Мері, коли вона відмовлялася їсти, щоб змусити її поїсти ще трохи. Зрештою, дрібниці, як-от обіймати її, бути поруч і розмовляти з нею, безсумнівно, зробили її день трішки кращим. Мері навчила мене бути терплячим, поважним і співчутливим до кожної людини, з якою я зустрічаюся, і я справді був свідком покращення, яке цей підхід дає в процесі зцілення. Я вважаю, що ця манера є важливою для того, щоб бути чудовим помічником лікаря.

Я вперше дізнався про кар’єру асистента лікаря, коли почав працювати в Меморіальній лікарні Університету Массачусетса, і ця модель сильно перегукувалася з мотивацією мого життя. Я захоплений побудовою стосунків, якісно проведеним часом з людьми та гнучкістю навчання протягом усього життя. Мені подобається ідея зменшення навантаження на ПА, оскільки це дозволяє зосередитися на їхніх сильних сторонах і розвивати їх. В глибині душі я знаю, що ця професія — це те, чим я маю займатися. Так, я працьовитий, амбітний і командний гравець, але те, що робить мене чітко кваліфікованим для отримання професійного ступеня асистента лікаря, це моя людяність і доброта, яких я навчився завдяки своєму досвіду. Для мене помічник лікаря служить своїм пацієнтам, своєму лікарю та своїй спільноті з повагою та співчуттям.

Є незмірна кількість моментів, які я пережив під час догляду за пацієнтами, які надихнули мене на вибір кар’єри. На згадку про Мері та кожного пацієнта, який окремо торкався мого повсякденного життя, я знайшов свою пристрасть у цій людяності. Я завжди знаходжу час, щоб побути зі своїми пацієнтами, зрозуміти їх точку зору, налагодити з ними зв’язок і надати їм найкращу допомогу, яку тільки можу надати. Я займаюся безпосереднім доглядом за пацієнтами в різних закладах протягом 3 років і отримую величезну радість кожен день, коли йду на роботу. Можливість впливати на повсякденне життя людини є благословенням і дає мені внутрішній спокій. Немає більшої нагороди в житті, ніж поділитися своєю любов’ю та співчуттям зі світом, щоб зробити життя всіх інших хоч трохи кращим.

Приклади особистих заяв №12

Моя подорож до школи асистента лікаря почалася три роки тому, коли моє життя було повним безладом. Я був у незадовільних стосунках, у кар’єрі, яка зробила мене зовсім нещасною, і я щодня страждав від головного болю через стрес, пов’язаний із цими проблемами. Я знав, що я не там, де мав би бути в житті.

Я звільнився від своїх незадовільних стосунків. Можливо, час був не ідеальним, оскільки я припинив стосунки за два місяці до нашого весілля, але я знаю, що врятував собі роки душевного болю. Через чотири місяці після закінчення заручин мене звільнили з роботи. Невдовзі після звільнення у мене стався напад через ліки від головного болю, які я приймав щодня до звільнення. Це підтвердило мені, що мені потрібна зміна кар’єри.

Я ніколи не втрачав амбіцій, але мій нещодавній досвід дав мені паузу щодо того, в якому напрямку я маю рухатися. Одного разу довірений радник запитав мене, чи думав я коли-небудь стати лікарем або помічником лікаря. Спочатку я відкинув цю ідею, бо знав, що мені доведеться не лише повернутися до школи, але й відвідувати складні уроки, наприклад хімію. Думка про те, щоб відвідувати уроки хімії та математики, мене лякала. Страх фінансової та академічної невдачі змусив мене подумати про те, що мені потрібно і чого я хочу. Після дослідження та порівняння лікарів, медсестер і помічників лікарів я відчув щирий інтерес до сфери ПА. Тривалість навчання в школі, вартість навчання, рівень автономії та здатність досліджувати спеціальність – ось кілька причин, чому привабливо стати PA. Деякий час я уникав прийняття рішення, боячись зробити неправильне. Мені особливо важко було знати, що якщо я повернуся до школи, мені доведеться відвідувати заняття, які я відвідував як студент понад дванадцять років тому. Однак нерішучість через страх забирала в мене час і вштовхувала в мене паралізуючі думки про те, що може ніколи не статися.

Щоб позбутися свого страху, я вирішив стати волонтером місцевої пожежно-рятувальної станції, щоб отримати сертифікат EMT-B. Крім того, я почав відвідувати уроки, з якими, як я думав, мені буде важко. Логічно, подумав я, що якби мені сподобалося бути в цьому швидкому темпі охорони здоров’я та продовжувати знаходити мотивацію для виконання деяких із найскладніших занять у моїй кар’єрі в коледжі, я був би впевнений, що був на правильному шляху.

Повернення до школи було непростим. Мені таки довелося відмовитися від курсу хімії в коледжі в першому семестрі, оскільки я був переповнений змінами. Я був трохи заржавілим, і мені потрібно було полегшити семестр, щоб я міг практикувати звички, які роблять мене чудовим студентом. Коли я знайшов свою опору, я знову вступив до хімічного коледжу, і мені це дуже сподобалося. Я відчував, ніби мій розум розширювався, і я вивчав речі, які, як мені здавалося, нелегко навчитися. Моя впевненість зросла, і я задумався, з чим пов’язані всі мої побоювання та тривоги.

Отримання сертифікації EMT-Basic, волонтерство та повернення до школи, щоб підкорити мої найвимогливіші уроки на сьогоднішній день, було одним із найприємніших рішень у моєму житті. Ставши спеціалістом EMT-B, я навчився фундаментальному охороні здоров’я, як-от проведення оцінки стану пацієнтів та анамнезу, розуміння концепцій анатомії та фізіології та спілкування з пацієнтами. Сфера EMS зробила мене більш відкритим і толерантним, що дозволило мені лікувати людей різного соціально-економічного статусу, рівня освіти та етнічної приналежності. Я бачив дуже людську сторону людей, яких інакше не бачив би.

Тепер у мене є чітке уявлення про те, чого я хочу, я мотивований і знаю, чого хочу досягти. Я виріс у професійному та особистому плані, надаючи співчутливу допомогу іншим і вимагаючи себе настільки, що я не вважав можливим. Крім того, повернувшись до школи, я розумію, що мені подобається протистояти своїм страхам, і я краще вмію кидати собі виклик і вивчати нове, ніж у підлітковому чи двадцятирічному віці. Я прагну вивести це бажання на наступний рівень, прагнучи завжди збагачувати своє життя викликами, які може принести лише професія асистента лікаря.

Приклади особистих заяв №13

Мій найсильніший спогад про мою «abuelita» пов’язаний із тим, як вона зі сльозами розповідає про відмову свого батька дозволити їй вивчати медицину, тому що вона була жінкою. Можливо, ця історія залишається такою зрозумілою через її повторюваність, спричинену деменцією, але я підозрюю, що це була моя емоційна реакція на бажання отримати таке ж сильне покликання, як її. Незважаючи на те, що ми поділяли однакову любов до кросвордів і літератури, я ніколи не вважав, що лікар є правильною професією для мене, незважаючи на наполягання її бабусі. Сьогодні я впевнений, що Physician Assistant (PA) — це відповідь на запитання, яке я ставив собі вже давно. Чому я присвятю своє життя? Будучи студентом, який коливався між кар’єрою в медицині та міжнародним розвитком, було незрозуміло, який шлях найкраще відповідає моєму характеру та кар’єрним цілям. Дотримуючись своїх пристрастей, я знайшов професію PA. Це поєднання всього, що мені цікаво: біології, санітарної освіти та державної служби.

Моє захоплення людським тілом привело мене до спеціальності фізіологія та нейронаука в Університеті Каліфорнії в Сан-Дієго (UCSD). Цей курс навчання надихнув мене та став викликом, оскільки він поєднував мій інтерес до біології та ентузіазм у вирішенні проблем. Курс біохімії був більш складним, ніж інші. Я негайно перепрослухав курс, засвоївши цінний урок, що особисте зростання відбувається через труднощі. Пам’ятаючи про цей урок, я вирішив вступити в аспірантуру через найважче випробування, яке я міг собі уявити – два роки волонтерства в країні третього світу.
Прагнучи проявити свій інтерес до здоров’я та міжнародного розвитку, я приєднався до Корпусу Миру. Крім того, це дозволило мені працювати в організації, у чию філософію я міг вірити. Корпус Миру намагається реально змінити життя реальних людей. Протягом кількох місяців життя в сільській місцевості Еквадору я помітив і був надихнутий відчутним і миттєвим впливом медичних працівників.

Бажаючи приєднатися до них, я схопився за можливість співпрацювати з сільською амбулаторією. Деякі з моїх обов’язків включали збір історії пацієнтів і визначення життєво важливих показників, надання практичної допомоги гінекологу та розробку програми медичної освіти в громаді. Мені дуже сподобалися всі дослідження, креативність і вирішення проблем, необхідні для розробки та впровадження медичної освіти, яка б справді охопила людей, яким я намагався допомогти. Проводячи семінари, консультуючи в клініці чи під час візитів додому, я процвітав завдяки взаємодії пацієнтів із людьми з дуже різного походження. Я виявив, що одна річ універсальна; кожен хоче бути почутим. Хороший практик спочатку повинен бути хорошим слухачем. Я також виявив, що через брак медичних знань іноді почувався безпорадним, як коли я не міг допомогти жінці, яка звернулася до мене після семінару з планування сім’ї. Ми були в громаді за кілька годин від медичної допомоги. У неї тривала вагінальна кровотеча після пологів за три місяці до цього. Мене вразило, що я мало що можу зробити без медичного диплому. Цей досвід та інші подібні до нього надихнули мене продовжити освіту, щоб стати лікарем.

Після мого повернення з Корпусу Миру я з ентузіазмом взявся за професію PA. Я виконав решту попередніх вимог з високими оцінками, пройшов прискорений курс медичної допомоги в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі, був волонтером у відділенні невідкладної допомоги (ER) і спостерігав за кількома PA. Один із PA, Джеремі, був особливо впливовим прикладом для наслідування. Він підтримує міцні, довірливі стосунки з пацієнтами. Він надзвичайно обізнаний, неквапливий і чуйний, оскільки відповідає потребам пацієнтів. Не дивно, що вони вимагають його як свого лікаря первинної медичної допомоги, і я сподіваюся одного дня практикувати з такою ж майстерністю. Весь мій досвід спостереження ще раз підтвердив, що мої кар’єрні цілі найбільше збігаються з цілями PA, де я можу зосередитися на догляді та лікуванні своїх пацієнтів без додаткової відповідальності за власний бізнес.

У той час як Корпус миру запалив мою пристрасть до кар’єри в медицині, а спостереження за сімейною практикою відкрило мені очі на професію PA, робота техніком відділення невідкладної допомоги (ER Tech) зміцнила моє бажання стати PA. На додаток до моїх обов’язків ER Tech я є сертифікованим перекладачем іспанської мови. Кожного дня мені пощастило тісно співпрацювати з великою кількістю спеціалістів, лікарів і медсестер. Часто я перекладаю для одного і того ж пацієнта протягом усього візиту. Завдяки цій взаємодії я розвинув велику вдячність за PA. Оскільки вони зазвичай лікують менш гострих пацієнтів, вони можуть витрачати більше часу на навчання пацієнтів. Найбільш важливою частиною моєї роботи є забезпечення пацієнтів якісною медичною допомогою незалежно від їхньої мови чи освіти. Лікарі, медичні працівники та медсестри отримали несподівану користь від того, що визнали мій ентузіазм у навчанні та поділилися своїми медичними знаннями, щоб допомогти мені реалізувати мою мрію одного дня стати медичним працівником.

Протягом мого дорослого життя розвивалася тема допомоги людям із недостатнім медичним обслуговуванням. Безсумнівно, моє покликання – продовжувати цю приємну роботу як ПА у первинній медико-санітарній службі. Я впевнений, що досягну успіху у вашій програмі, тому що я відданий закінченню всього, що розпочинаю, і бажаю навчитися. Я є винятковим кандидатом завдяки моїм мультикультурним поглядам, багаторічному досвіду двомовного догляду за пацієнтами та прихильності до професії помічника лікаря. Після закінчення школи асистента лікаря я буду першим у своєму поколінні з 36 двоюрідних братів, хто отримає вищу освіту. Моя абуеліта була б сповнена гордості.

Приклади особистих заяв №14

Бруд. Покриває вигин мого вуха, слизову оболонку моїх ніздрів і прилипає до моєї перегрітої, солоної шкіри; воно присутнє при кожному вдиху. Мексиканське сонце б’є тепло в мої обгорілі плечі. Іспаномовний хлопець тягне мене в землю, щоб сидіти, схрестивши ноги один навпроти одного, а він навчає мене ритмічній грі з ляпасами. Я помічаю, що його нога незграбно зігнута під кутом, ніби він компенсує слабке місце на литках. Зазирнувши через його коліна, я миттю бачу наповнену гною шишку розміром із срібний долар. Він ухиляється. Чому він повинен довіряти церкві, яка будує будинки в Мексиці? Я безсилий допомогти цьому хлопчику, безсилий зцілити його. Я відчуваю себе безпорадним.

лід. Тане й просочується у вовняні рукавички, огортаючи мої мерзлі пальці. Вітер мчить по моїх щоках, ковзає в тріщинах піджака та шарфа. Я в Детройті. Чоловік із оголеною зморшкуватою рукою хапає мою руку з крихкою посмішкою. Він ветеран, який почувається вдома в цьому темному бетонному кутку в центрі Детройта, ніж у будь-якій лікарні. Він нахиляється, щоб показати мені свої набряклі ступні з червоними щетинками, що мчать по гомілках. Чому він мені довіряє? Я просто волонтер у столовій, безсилий його вилікувати. Я почуваюся безпорадним.

Краплі. Чіпляючись за кінчик великого тропічного листя та мчачи по ньому, бризкаючи мені на руку крізь іржаве металеве вікно. Гудять ріжки. Танець дзвіночків. Вимагає моєї уваги. Серед вологої тропічної спеки люди рухаються в усіх напрямках поверх сміттєвого килима, що вистилає вулиці. Я сиджу в переповненому спекотному автобусі біля Делі, Індія. Молодий жебрак волочиться по металевих сходах автобуса. Один лікоть перед іншим, він повільно повзе вгору по проходу. Він намагається сісти мені на коліна, засохла кров і бруд в’яжуть його голову, мухи кишать у його вухах, обрубки стегон звисають з краю сидіння. Хоча я не повинен був, я допомагаю йому перелізти на коліна на сидіння поруч, сльози течуть по моєму обличчю. Гроші йому не допоможуть. Гроші просто заохотять його переконати кілька монет від наступного туриста, який прийде. Я впевнений, що він нікому не довіряє, навіть якщо прикидається, що залучає мене, бо сприймає мене як мішень, а не як мандрівника, який волонтерить скрізь, де потрібна додаткова група рук під час моїх подорожей. Я безсила його вилікувати. Я почуваюся безпорадним.

Усі ці три випадки — це лише знімки тих часів, коли я почувався безпорадним. Безпорадність почалася в дитинстві та старшій сестрі, з сім’ї матері-одиначки без медичного страхування, без вищої освіти та з найпорожнішим візком у черзі в місцевому продуктовому магазині; Безпорадність закінчилася, коли я піднявся над малоймовірними шансами, повернувшись до коледжу після досвіду волонтерської роботи на місці, у США та по всьому світу.

У мене була можливість працювати та волонтерити в дитячих будинках і місцевих медичних клініках, які обслуговують малозабезпечених у багатьох країнах. Я відчув, як це – лікувати рани, допомагати транспортувати поранених, затишно сидіти біля ліжка жінки, хворої на стійкий туберкульоз, коли вона вдихала останній подих. Я працював разом із багатьма медичними працівниками на цьому шляху, але помічники лікаря виділялися мені. Вони були різносторонніми та співчутливими, проводячи більшість свого часу з пацієнтами. Максимально адаптувався до будь-яких нових обставин і плавно переходив між спеціальностями в галузі. Кожна зустріч із пацієнтом чи асистентом лікаря підживлювала мої амбіції та жагу до нових знань і навичок, що спонукало мене знову вступати до коледжу.

Мій розрив між незрілим підлітком і мотивованим дорослим навчив мене таким невід’ємним концепціям, як жертовність, біль, наполеглива праця, вдячність, співчуття, чесність і рішучість. Я плекав свої захоплення та відкрив свої сильні та слабкі сторони. Через шість років після закінчення коледжу та через чотири роки після повернення я став першим випускником коледжу в моїй сім’ї, пропрацювавши слугою в ресторані, користуючись академічними стипендіями та чайовими. На кожній перерві між семестрами я продовжував свою волонтерську роботу на місці, у Таїланді та на Гаїті. У наступному році я влаштувався на посаду техніка відділення невідкладної допомоги, а також завершу стажування до ПА у Gapmedic у Танзанії навесні, щоб продовжити підготовку до програми асистента лікаря.

Пам’ятаючи про кожну людську зв’язок, яку я встановив під час своєї подорожі, як був членом, так і служив знедоленим, я продовжуватиму свій потяг і амбіції до навчання асистента лікаря в надії, що зможу й надалі ставати трохи менш безпорадним.

Приклади особистих заяв №15

Коли я озираюся на останні кілька років свого життя, я ніколи не передбачав, що буду думати про другу кар’єру. Проте кілька захоплюючих і повноцінних подій, які я отримав за останні кілька років, привели до мого рішення продовжити кар’єру стоматолога.

Майбутнє у сфері охорони здоров’я було природним вибором для мене, оскільки я походив із сім’ї медичних працівників. Я також мав хист до біології ще зі шкільних років, і мій інтерес до холістичної медицини змусив мене вибрати кар’єру гомеопатичної медицини. Я докладав усіх зусиль, щоб залишитися серед 10% найкращих у класі, і моя цікавість і інтерес до людського тіла та хвороб, які на нього впливають, різко зросли за роки мого гомеопатичного медичного навчання.

Мотивація стати медичним працівником полягала в тому, що я став жертвою, щоб побачити страждання, з якими зіткнувся мій дідусь, який хворів на рак легенів (мезотеліома). Оскільки ми жили в сільській місцевості в Індії, моєму дідові довелося їхати більше 2 годин, щоб отримати медичну допомогу. Задишка через плевральний випіт, біль у грудях і страждання після хіміотерапії, всі ці прикрі труднощі, яких він зазнав, спонукали мене стати медичним працівником у майбутньому.

Більше того, доброта та турбота, яку лікарі та інші медичні працівники виявляли до нього, змусили його подолати страждання, завжди спонукали мене продовжувати захоплюватися своєю медичною кар’єрою, незважаючи на всі труднощі на цьому шляху. У його кінці 80-х років медицина нічого не може зробити, якщо не дасть йому підтримки та радісного проведення часу в решту днів. Я досі пам’ятаю лікаря та його помічника, які завжди відвідували його і радили бути сміливим і готовим до всього. Він довіряв своїй групі догляду. Їхні слова зробили його останні хвилини смерті спокійними. З того дня я не думав про те, ким стати в майбутньому.

Мій наречений, інженер-програміст, планував іммігрувати до Сполучених Штатів і продовжити навчання з Java. Коли я розповіла йому про свій інтерес до медицини, він одразу закликав мене подати документи до школи ПА, коли ми приїдемо в Америку. Зрештою, Америка була країною можливостей – місцем, де можна було досягти будь-якої мрії, яка б у вас була в серці. Під час навчання мого чоловіка він згадував мені, що у нього є кілька співробітників, які були інженерами чи юристами, які успішно зробили медицину своєю другою кар’єрою. Схвильований його підбадьоренням і схвильований перспективою стати PA, я планував завершити передумови до школи PA з GPA 4,0. Я швидко навчився ефективно розпоряджатися своїм часом між турботою про дітей і підготовкою до курсової роботи.
Моя ротація в холістичній клініці на останньому курсі гомеопатичної школи також сильно вплинула на мене. Життєвий стрес і шкідливі звички є причиною більшості сучасних захворювань. Я виявив, що хоча більшість лікарів чудово справляються з консультуванням пацієнтів щодо того, які ліки приймати, вони приділяють мало часу розмовам про здорові звички життя. Перспектива лікувати пацієнта в цілому, а не лише його чи її скарги, була для мене найкращим шляхом.

Мені особливо цікаво бути асистентом лікаря в галузі внутрішніх хвороб. Помічник лікаря для мене схожий на детектива, який збирає всі підказки і приходить до логічного діагнозу. Оскільки вона настільки широка, і оскільки її підспеціальності настільки добре розвинені, я вважаю, що внутрішня медицина є найскладнішою з усіх спеціальностей

Харизму – риса, яку важко навчитися, але з дитинства я вчився дуже швидко завоювати увагу, повагу та довіру інших гарною посмішкою. Як хороший командний гравець, чудові комунікативні навички, моя пристрасть і моя відданість допомогли мені надавати якісну допомогу своїм пацієнтам. Винагороди, отримані від покращення якості життя пацієнтів, спонукали мене стати впливовим та успішним медичним працівником, і я запевняю, що це також додасть до моєї програми помічника лікаря.

З усім цим досвідом у сфері медицини та моїм сильним бажанням продовжувати роботу як медичний працівник, я сподіваюся, що помічник лікаря буде ідеальним підходом. Терпіння та наполегливість є важливими близнюками, які потрібні в професії охорони здоров’я, і сподіваюся, що я досяг цього під час свого клінічного досвіду. Завдяки своєму досвіду в галузі охорони здоров’я я виріс не лише як медичний працівник, а й як особистість. Я став чудовим слухачем, наполегливим партнером і позитивним працівником для пацієнтів та медичної команди, що є важливими атрибутами помічника лікаря. Цілеспрямованість, наполегливість і наполеглива праця навчили мене досягати успіху протягом усього життя. Поряд із моєю пристрастю до медицини та зціленням людей, моїм бажанням надавати якісну допомогу громадам із недостатнім обслуговуванням, мій життєвий досвід сформував мої цінності та переконання, щоб стати людиною, якою я є сьогодні, що спонукало мене стати впливовим та успішним помічником лікаря у майбутньому.

Мене дуже приваблює кар’єра помічника лікаря. Я хочу допомогти якомога більшій кількості людей. Медична сфера в жодному разі не є легкою; від енергійного навчання до емоційної прихильності до пацієнта. Я знаю, що я готовий і буду ще більше оснащений, коли стану помічником лікаря. Я вважаю, що «Майбутнє завжди має бути світлим і оптимістичним». Я завжди вірю в позитивне мислення. Сила позитивного мислення, я віддаю перевагу позитиву в особистому та повсякденному житті. Я хочу стати помічником лікаря, щоб надавати чудову медичну допомогу своїм пацієнтам. З огляду на весь мій досвід у Сполучених Штатах і за його межами, я твердо вірю, що стану чудовим помічником лікаря.
Живучи та навчаючись на Близькому Сході (Дубаї та Абудхабі), Індії, а тепер у Сполучених Штатах, я можу говорити на малаялам, гінді та англійською, і я вірю, що можу збагатити культурне різноманіття класу. Щоб стати помічником лікаря, потрібна наполеглива праця протягом усього життя, наполегливість, терпіння, самовідданість і, перш за все, правильний темперамент. Я вважаю, що моє навчання в гомеопатичній медицині дає мені унікальний і відмінний погляд на догляд за пацієнтами, що в поєднанні з моєю підготовкою як помічника лікаря може бути неоціненним для надання відмінного догляду за пацієнтами. Я сподіваюся лікувати не лише своїх пацієнтів, а й поранених духів членів їхніх родин.

Я з великим ентузіазмом чекаю наступного етапу свого професійного життя. Спасибі за вашу увагу.

Приклади особистих заяв №16

 

Я хотів би отримати відгук про свій есе! У мене трохи більше 4500 символів, тому у мене є невеликий простір для редагування

Від старшої сестри, яка доглядає за сімома маленькими братами і сестрами, до головного фельдшера, моє життя було сповнене унікального досвіду, який сформував мене в медичних працівників, яким я є сьогодні. Я ніколи не думав, що буду прагнути продовжити свою освіту після рівня бакалавра, зрештою, моя вища освіта мала підготувати мене до неминучої ролі домашньої дружини та матері. Проте робота фельдшером і здобуття ступеня «Науки з невідкладної допомоги» пробудили пристрасть до медицини, яка веде мене вперед. Коли я працюю на машині швидкої допомоги, мене постійно мучить бажання зробити більше для своїх пацієнтів. Це ненаситне бажання розширити свої знання, щоб ефективно допомагати хворим і пораненим, дає мені мотивацію стати помічником лікаря.

Як другий найстарший у сім’ї з дев’яти дітей, який навчався вдома в невеликій релігійній субкультурі, мій академічний шлях був чимось, але не звичайним. Мої батьки навчили мене бути як самостійним учнем, так і вчителем для своїх братів і сестер. Хоча мої батьки наголошували на суворій академії, мій час у дитинстві був розділений на балансування шкільної роботи та турботи про моїх молодших братів і сестер. Я зворушливо пам’ятаю, як сидів за кухонним столом і викладав собі біологію пізно ввечері, втомлений після довгого дня нянь за братами і сестрами. Я намагався вчитися раніше, але мама була зайнята, залишаючи мені мало часу на школу, поки дітей не укладали в ліжко. Коли я намагався не спати, думка про кар’єру в галузі медицини здавалася неспроможною мрією. Я й не знав, що ці дні, проведені за вивченням індексних карток під час приготування обіду та витиранням носиків, навчили мене безцінним навичкам управління часом, відповідальності та емпатії. Ці навички виявилися ключем до успіху як у моїй освіті, так і в кар’єрі фельдшера.

Після того, як я пройшов сертифікацію EMT-Basic у середній школі, я знав, що моє майбутнє лежить у сфері медицини. Намагаючись виконати вимогу моїх батьків щодо вступу на курс навчання, який вважався «відповідним» для жінки, я почав здобувати ступінь медсестри. Протягом першого семестру мого першого курсу моя сім’я потрапила в важкі фінансові часи, і мені довелося розробити запасний план. Відчуваючи вагу відповідальності, щоб полегшити фінансове навантаження на мою сім’ю, я використав кредит за іспитом, щоб випробувати свою решту основної навчальної програми, і вступив до швидкоплинної програми фельдшера.

На сьогоднішній день стати фельдшером було найбільш сформованим рішенням у моєму житті. Як наймолодший фельдшер у моїй компанії, я знову відчула важку відповідальність, коли підняла свої лідерські навички на новий рівень. Не тільки відповідальний фельдшер несе відповідальність за рішення щодо догляду за пацієнтами, мій партнер з медичної допомоги та місцеві служби першої допомоги очікують від мене керівництва та керування сценою. Навички, які я набув, піклуючись про свою сім’ю, принесли мені користь, оскільки нещодавно мене підвищили до офіцера з польової підготовки. Моя робота не тільки дозволила мені звільнитися від сімейних обмежень, які заважали кар’єрі в медицині, вона навчила мене справжньої мети охорони здоров’я. Невідкладна допомога – це не просто робота; це можливість доторкнутися до життя інших під час болю та страждань. Фізичний, розумовий та емоційний стрес від роботи фельдшером підштовхує мене до критичного рівня, коли я змушений долати ці перешкоди або підводити своїх пацієнтів. Зіткнувшись із хаосом, ситуаціями життя та смерті, я повинен зібрати весь свій час та розумові здібності, щоб надати швидку, точну та чуйну допомогу своїм пацієнтам. Ці виклики загострили мій інтелект, але, що важливіше, вони зробили мене сильнішою та співчутливішою людиною.

Взаємодія з людьми різного віку та сфер життя оживила моє навчання та підігріла моє бажання продовжити освіту як помічник лікаря. Хвороби більше не є переліком діагностичних критеріїв у підручнику; вони набувають обличчя та імена з відчутною боротьбою та симптомами. Ці переживання відкрили мені очі на такий рівень страждань, який не можна було б відкинути. Я повинен бути більше і знати більше, щоб я міг робити більше. Працюючи з цими пацієнтами, я відчуваю себе стриманим у своїх знаннях і кваліфікації. Колись я думав, що отримання диплома з медицини невідкладної допомоги допоможе зламати ці обмеження, але сталося навпаки. Чим більше я дізнаюся, тим більше я розумію, наскільки обширним є вивчення медицини, і моє бажання продовжувати освіту зростає. Стати помічником лікаря — це моя можливість зламати ці обмеження й продовжити життя, присвячене навчанню та служінню хворим і пораненим.

Приклади особистих заяв